• A-
    A+
  • Людям із порушенням зору

Григорій ПОЛОНСЬКИЙ,
фото пресслужби ГУ ДСНС
у Миколаївській області,
Газета “Природа і суспільство”

Спекотний серпень лісівників Півдня.

Великомасштабну лісову пожежу нещодавно побороли лісівники ДП «Миколаївське лісове господарство». На жаль, війна цілодобово вирує у миколаївських угіддях на передовій війни України за Незалежність… Горить й знаменита Кінбурнська коса. Але миколаївці працюють й воюють без зброї навіть у таких надважких умовах.

– Ця пожежа спалахнула 25 серпня вдень в угіддях нашого Андріївського лісництва. Тоді був сильний вітер. І стався випадок, що не назвеш інакше як трагічний казус. Бо пориви 15–20 метрів на секунду знесли з даху сільської хати тарілку супутникової антени. Вона впала на електродроти. Як наслідок – обрив дротів, коротке замкнення. Спалахнула суха трава, – розповідає директор ДП «Миколаївське лісове господарство» Микола Гордієнко. – Далі – коротке замкнення та пожежа на трансформаторній підстанції… Вогонь пішов гуляти селом Андріївкою, де багато порожніх, закинутих хат. Спалахує сільське кладовище, а слідом – соснові ліси. Наші основні лісотвірні породи – сосни звичайна та кримська, бо більше у піщаному ґрунті нічого успішно не зростає.

Вітер високо в повітрі жбурляв полум’я наче торнадо. Інколи вогонь йшов стіною завдовжки у більше, ніж пів кілометра. У цих угіддях у нас є розмежувальні смуги. Але вони не могли зупинити нашестя. І навіть там, де вогонь не злизав крони дерев, він опалив їхні стовбури. Крона пожовтіла… і ці дерева загинули.

І постійні повітряні тривоги та обстріли від «мижєбратьєв». Гасиш полум’я й гадаєш – «прилетить» чи «не прилетить». На щастя, не прилетіло.

– Пане Миколо, розкажіть детальніше, як гасили вогонь?

– Я від усього серця вдячний сміливим мешканцям села, фермерам, які першими гуртом рятували будинки, господарства, ліс ще до приїзду рятувальників. Ми кинули в бій пожежні автомобілі «ГАЗ-66» та «КрАЗ», трактори для оборювання території. За розпорядженням начальника нашого обласного управління лісового та мисливського господарства Олександра Грицая, який виїхав на місце події, підключили ще працівників та пожежний автомобіль «КамАЗ» із Вознесенського держлісгоспу. Всі сили з обласного центру та районних частин задіяли й рятувальники ДСНС, за що їм теж моя щира подяка. Активно допомагали й військові.

Першу ніч ніхто не зімкнув очей. Бо ми виставили на лісових кордонах наче блокпости задля оперативного реагування на наступ вогню і кидали всі сили на найгарячіші ділянки. Потроху вдалося зупинити наступ полум’я. Та й вітер ущух. У п’ятницю запекла боротьба тривала далі.

У суботу дуже допомогла величезна злива над цією змученою землею. Але навіть ті мільйони тонн води не змогли остаточно побороти пожежу. Хвойна підстилки вперто тліла. Хоча пожежу загасили ще вихідними, наші хлопці чергують там на місці й проливають навіть маленьке задимлення на згарищі. Але головне, що врятували більше тисячі гектарів лісу.

– Чи відомі вже збитки від жахливої пожежі?

– На жаль, попередньо, згоріли або пошкоджені більше 318 гектарів соснового лісу віком від восьми до 70 років. Спалені й молоді насадження хвойних порід. Плюс, це ж об’єкт природно-заповідного фонду, де ми не мали права вести жодну господарську діяльність чи рубки. Збитки дуже великі. Остаточно вони ще підраховуються. Загалом, ця лісова пожежа вже стала однією з найбільших в області.

– Пане Миколо, ваше інше проблемне місце Кінбурнська коса. Яка там ситуація?

– До відкритої війни ми об’єдналися з колишнім Очаківським лісомисливським господарством. Дійсно, є у нас угіддя на Кінбурнській косі. Росіяни планували швиденько «з коліс» захопити нашу область за прикладом сусідньої Херсонщини. Але отримали гідну відсіч. Тож із люті окупанти цілодобово луплять по лісах, полях, містах та селах з усього, що може стріляти.

Кінбурн пів року перебуває під російською окупацією. Із нашими працівниками та місцевими мешканцями там практично немає зв’язку. Буває, що й окупанти навмисно підривають мережі стільникового зв’язку. А крім угідь, там розташовані села та хутори.

На Кінбурні є два наші лісництва – Кінбурнське та Василівське. У цих лісництвах чотири пожежні автомобілі. Відомо, що cаме наші хлопці та дівчата там рятують людські будівлі, майно, ліси від постійних обстрілів та вогню. Допомагають й працівники місцевого національного парку. На Кінбурнській косі вже згоріли як мінімум дві тисячі гектарів лісу. Палає вдень та вночі. Кожен ворожий обстріл неминуче закінчується займаннями. А інколи росіяни навмисно палять ліси й очерет та забороняють гасити вогонь. Дозволяють лише тоді, коли біда вже загрожує самим паліям. Гине чудова природа. Ситуація ускладнена через відсутність будь-якого транспортного сполучення Кінбурнською косою. Бо, з одного боку, там прифронтова й окупована Херсонщина, з іншого – вода.

– Але й у таких умовах лісівники Миколаївщини відстоюють рідні угіддя.

– Я точно знаю, що деякі патріоти вночі рибальськими човнами везли людям їжу, воду, предмети першої необхідності, гуманітарну допомогу під «поглядом» ворожих прожекторів, що щохвилини освітлювали море. Якщо окупанти бачили там щось підозріле, то відразу вели шквальний вогонь. Але сміливці таки робили рейси. Зокрема вдавалося підвозити паливо, продукти, воду нашим лісівникам.

– Які там реально ризикують не лише здоров’ям, а й життям.

– Так. З вуст людей, яким усіма правдами й неправдами вдалося таки врятуватись із цього пекла, дізнаємося жахіття. Як вороги викрали транспорт місцевих мешканців, особливо позашляховики, пікапи, мікроавтобуси. Людей катують та викрадають через проукраїнську позицію чи просто криве слово, чи не «такий» погляд у бік окупантів. Є оперативна інформація як багатодітний батько потрапив у руки російської «охранки», був підданий катуванням і відпущений додому скаліченим морально й фізично. Вдома він у відчаї наклав на себе руки. Тому дуже переживаємо за наших хлопців.

Окупанти, спершу, взагалі заборонили на косі рух будь-якого транспорту. Але коли побачили, що це не діє, то нині мінують там кожен шлях. І там є вже підриви людей та автівок, і смертельні випадки. Тож навіть і наші працівники вже не можуть постійно ризикувати життям.

– Ситуація складна по решті ваших угідь, де тривають бойові дії?

– Так, хоча після останнього контрнаступу наших воїнів-захисників дещо полегшало. Але дуже важко у наших угіддях у районі урочища Балабанівки під самим обласним центром, урочищ Галицінівки та Лимани. Там теж суцільні легкозаймисті хвойні ліси. Загальна площа угідь там становить понад 1200 гектарів. Окупанти з боку захопленої Херсонщини артилерією, зенітно-ракетними комплекси «С-300» гатять, куди бачать. Б’ють із Чорного моря й ракетами «Калібр». Часто росіяни обстрілюють наш регіон, ховаючись за житловими будинками окупованих сіл та міст.

З початку відкритої війни в цих названих вище угіддях було вже понад 40 лісових пожеж. Вогонь знищив та пошкодив близько 2500 гектарів лісу. Це ми рахуємо й Кінбурнську косу. Згоріли лісові посадки від 5–7 до 70 років. Раніше ми тільки-но бачили маленький дим – відразу відправляли пожежний автомобіль, аби оперативно побороти вогонь, не дати йому розгорітись. А тут ми не можемо виїхати, поки обстріл. А за цей час вогонь може набрати розмаху.

До речі, незважаючи на війну та скруту, за ініціативи начальника нашого обласного управління Олександра Грицая, у лісівників Миколаївщини скоро з’явиться ще один сучасний пожежний автомобіль. Тож боротися з вогнем буде дещо легше.

– А як працюють у таких умовах миколаївські пожежники-лісівники?

– Наші пожежники – справжні Герої. Хлопці працюють на стареньких, але надійних «ГАЗ-66» й «ЗІЛ-131». А ще у нас є всюдихід «КрАЗ-255» по народному – «лаптьожник». Його нам передали з Чигиринського держлісгоспу Черкащини. У 90-х роках це був бензовоз. Ми капітально відремонтували ветерана, встановили пожежні рукави, насос для прокачки води. Ємність цистерни майже десять тонн води. Втричі чи вдвічі більше, аніж у звичайних пожежних автоцистерн. «КрАЗом» керує наш досвідчений водій-пожежник Василь Забава.

Гасити вогонь у лісах неподалік Миколаєва нам допомагає відомча команда Миколаївського глиноземного заводу. Є у них пожежний трактор із великою цистерною. Плече допомоги підставляють рятувальники ГУ ДСНС області під керівництвом генерала Панасенка, ЗСУ та територіальна оборона краю. Допомагає й місцева пожежна команда Галицінівської громади.

– Пане Миколо, тому ви працюєте у супроводі рятувальників та військових?

– На мінах у наших лісах, де нещодавно вирували бої, теж досі підриваються й місцеві мешканці. В рідкісні хвилини тиші наші автомобілі й трактори їдуть у супроводі саперів або рятувальників із міношукачами. Зі саперами активно працюють наш тракторист Микола Шпарук та лісничий Миколаївського лісництва Сергій Завгородній. Ми підготували вже більше 500 кілометрів мінералізованих протипожежних смуг.

Але наші ліси досі «кишать» боєприпасами. З 24 лютого в угіддях знешкодили вже сотні одиниць боєприпасів. І ми дуже вдячні військовим ЗСУ та рятувальникам за всю допомогу. Розміновувати наші ліси після війни доведеться ще не одне десятиліття. На жаль.

– Пане Миколо, можливо, хтось із колег-лісівників допомагає вам?

– Нині нам дуже активно допомагають лісівники усіх Західних, Центральних та Північних регіонів країни. І ми щиро вдячні всім нашим колегам за всебічну фінансову та гуманітарну допомогу. Активну участь в організації надання допомоги бере начальник нашого обласного управління Олександр Грицай, за що йому ми також щиро вдячні.

Основна ж наша допомога воїнам-захисникам – це виконання мобілізаційних завдань. Особливо заготівля деревини задля побудови фортифікаційних споруд. Виконуємо це дуже сумлінно. От ще будемо офіційно звертатися щодо дозволу експлуатації пошкоджених лісових угідь після пожеж. Це ж деревина, що згодиться на дрова як для військових, так і для населення. Люди звертаються до нас стосовно дров. Там, де можлива заготівля, вже максимально допомагаємо населенню.

– Скажіть, будь ласка, а чи є цьогоріч перспектива лісокультурної кампанії у вашому підприємстві?

– Цієї весни, незважаючи на війну, ми навіть уже засадили 22 гектари сосною кримською та іншими породами. Працювали у тих лісництвах, де відносно спокійно. А загалом, ми планували посадити понад 60 гектарів лісу у цьому році. З цією метою на нашому базовому розсаднику виростили майже два мільйони сіянців сосни кримської. Це як для наших потреб, так і для колег із інших регіонів Півдня України. Але ж вдарила війна. Втім, ми воліли б провести навіть й восени лісокультурну кампанію, бо хочемо працювати на майбутнє лісів Миколаївщини.

Якщо Вам сподобалась ця публікація, завітайте на нашу сторінку у Фейсбуці (@ekoinformUA) та натисніть «ПОДОБАЄТЬСЯ» – підпишіться на сторінку «ЕКО-інформ». Це дозволить Вам першими отримувати наші цікаві, актуальні та ексклюзивні матеріали.